X
Menu

(057) 759-8-099

(067) 917-52-75

(095) 904-35-71

X

Відшкодування майнової шкоди юридичній особі завданої органами досудового слідства під час накладення арешту на нерухоме майно.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу приписів статей 1516 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України  кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов’язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою — посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

ВАЖЛИВО!!!

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 11661167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті — така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 11731174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 11731174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов’язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов’язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов’язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

ВАЖЛИВО!!!

Таким чином, предметом доказування у даних справах є факти неправомірних дій органів державної влади при здійсненні ними своїх повноважень шляхом вилучення майна, належного позивачеві, виникнення шкоди та причинний зв’язок між неправомірними діями (бездіяльністю) органу державної влади і заподіянням шкоди.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Згідно із частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Таким чином, стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинно-наслідкового зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

ВАЖЛИВО!!!

Господарські суди вважають про те, що в позовах про звільнення майна з-під арешту позивач має довести наявність юридичних фактів, з якими закон пов’язує право власності на арештоване майно чи право володіння ним на підставі закону чи договору з власником; факт порушення його права. Відповідач має довести свої заперечення проти покладених у підставу позову фактів, тому що для боржника, що має в справі відповідну юридичну зацікавленість, має значення вирішення судом питання про належність йому спірного майна, оскільки звільнення його з-під арешту потягне за собою вилучення іншого майна для повного задоволення вимог стягувача.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи — безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України від 30.05.2006 зі справи № 42/266-6/492).

Водночас законодавством не врегулювана можливість звільнення з-під арешту заставленого майна, втім накладення арешту має своїм наслідком заборону відчуження арештованого майна, ним порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року № 18, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Разом з цим, судом враховано, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 року № 13-рп/2011, Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8 Конституції України). Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (частина друга статті 3 Основного Закону України). Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (частина третя статті 8 Конституції України). Згідно з Основним Законом України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55).

Як визначено у рішенні Конституційного Суду України від 30.01.2003 року  № 3-рп/2003,  правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови,  що воно  відповідає  вимогам  справедливості  і  забезпечує ефективне поновлення в  правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини). Такий висновок узгоджується також з правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України від 25.12.1997 року № 9-зп.

ВАЖЛИВО!!!

У випадку заподіяння шкоди органами державної влади, вона відшкодовується незалежно від їх вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 Кримінального процесуального кодексу України, у відповідній редакції, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

За приписами статті 168 КПК України після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов’язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно зі ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160 — 166170 — 174 КПК України.

У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов’язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частинами 1, 2 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

ВАЖЛИВО СУДОВА ПРАКТИКА ЄСПЛ!!!

Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі — Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв’язку з обов’язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном повинно бути «законним»: у п. 2 встановлено, що держави мають право контролювати використання майна шляхом введення «законів». Крім того, принцип верховенства права — одна з підвалин демократичного суспільства — закріплений в усіх статтях Конвенції. Питання, чи було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним (п. 39 рішення від 9 червня 2005 року № 68443/01 у справі «Бакланов проти Росії»; п. 33 рішення від 24 березня 2005 року № 58254/00 у справі «Фрізен проти Росії»).

У справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, рішення від 25.03.1999 року) заявника було позбавлено кінотеатру, який належав йому і який було примусово передано муніципальній владі. Суд у рішенні зазначив, що наказ про позбавлення заявника прав на кінотеатр фактично був скасований грецьким судом, але земельну ділянку заявникові так і не повернули.

Суд повинен проаналізувати, чи дотримали органи влади розумний баланс між заходами, вжитими для забезпечення загальних інтересів суспільства, та потребою захищати право заявника на мирне володіння своїм майном, тобто, чи не стали вжиті заходи особистим та надмірним тягарем для заявника.

У разі невиконання цієї вимоги відпадає необхідність переходити далі до розгляду легітимності цілей держави чи питання пропорційності. Суд зазначив: «Суд повторює, що першочергова і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання з боку державного органу в мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту першого допускає позбавлення майна тільки «на умовах, передбачених законом», а пункт другий визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом застосування «законів». Більше того, верховенство права — один з основних принципів демократичного суспільства — притаманне всім статтям Конвенції… і передбачає обов`язок держави чи іншого органу влади виконувати судові постанови і рішення, винесені не на їхню користь… Звідси випливає, що розгляд питання про те, чи був забезпечений справедливий баланс між вимогами щодо загальних інтересів суспільства і вимогами щодо захисту основних прав особи… є доречним тільки тоді, коли встановлено, що конкретне втручання у право відповідає вимозі законності і не є свавільним» (п.58 рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) від 25.03.1999 року).

В наведеній справі суд вважав, що розглядуване втручання явно суперечило грецькому законодавству і робило його несумісним з правом заявника на мирне володіння майном. Цей висновок позбавляє необхідності розглядати питання про те, чи було забезпечено належний баланс між потребою загального інтересу суспільства і вимогою захисту фундаментальних прав особи (п.62 рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) від 25.03.1999 року).

Крім того, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина, права і свободи якої викладені у цій Конвенції порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості.

Зокрема у справі «Меріт проти України» ЄСПЛ дійшов до висновку, що звернення до згаданої процедури КПК щодо оскарження дій посадових осіб органів досудового слідства не можна кваліфікувати як ефективний засіб юридичного захисту за змістом ст. 13 та він не відповідає вимогам §1 ст. 35 Конвенції з питань доступності, оскільки скарги на тривалість розслідування можуть подаватися тільки після закінчення самого розслідування, і не було надано жодної можливості оскарження таких дій в процесі розслідування. Розглядаючи справу «Анатолій Кузьменко проти України» (рішення від 09.03.2017), посилаючись на свою попередню прецедентну практику (рішення у справах «Голдер проти Сполученого Королівства» від 21.02.75, п. 36, заява №4451/70, та «Бака проти Угорщини» від 23.06.2016, п. 120, №20261/12,) ЄСПЛ зауважив, що право доступу до суду, зокрема право порушити справу в суді в цивільних правовідносинах, є елементом, який є невід’ємною частиною права, викладеного в § 1 ст.6 Конвенції, яка встановлює гарантії стосовно організації та складу суду й ведення провадження у справі. Все це загалом становить право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст.6 Конвенції.

ВАЖЛИВО!!!

Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості майна на момент розгляду справи, або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Наведені обставини свідчать про наявність причинно-наслідкового зв’язку між наведеними незаконними діяннями та завданими збитками.

При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України (ст. 43 Бюджетного кодексу України).

Конституційний суд України в своєму рішенні №12-рп/2001 від 03.10.2001 у справі №1-36/2001 зазначив, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.

Таким чином, відшкодування шкоди у даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі №67/157-10 від 25.05.2011).

Частиною першою статті 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є зокрема: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Також, за приписами статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з’ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Автор статті: Хітько Василь Миколайович

джерело: http://protokol.com.ua/

Share
Добавить комментарий

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

НЕ ТЕРЯЙТЕ ВРЕМЕНИ ЗРЯ!

ПОСТРОЙТЕ НАДЕЖНУЮ ЗАЩИТУ БЫСТРЕЕ ВАШИХ ПРОТИВНИКОВ!

БУДЬТЕ НА ДВА ШАГА ВПЕРЕДИ!

ПОЗВОНИТЕ, ЧТОБЫ ДОГОВОРИТЬСЯ О ВСТРЕЧЕ И РЕШИТЬ СВОЙ ВОПРОС

АДВОКАТ ШПИТЬ
АНАТОЛИЙ ВИКТОРОВИЧ

г. Харьков, метро «Студенческая»
ул. Валентиновская (Блюхера), д. 12, 2-й этаж

mesto-parkovki-16x16БЕСПЛАТНАЯ ПАРКОВКА АВТОМОБИЛЯ

e-mail: mail@advokat-buro.com

Городской — (057) 759-8-099
Київстар — (067) 917-52-75
MTS — (095) 904-35-71

ПРИЕМ:
Понедельник- пятница 09:00 — 18:00
Суббота 09:00 — 14:00

Архив сообщений