X
Menu

(067) 917-52-75

(095) 904-35-71

X

Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

№ 629/847/15-к

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 629/847/15-к

Провадження № 13-70кс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Антонюк Н. О.,

суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Сидор А. В.,

учасники судового провадження:

прокурор — Чупринська Є. М.,

захисник ОСОБА_3 — Шевченко Д. В.,

в режимі відеоконференції:

потерпілий — ОСОБА_2 ,

представники потерпілих — Іщенко В. В., Малунов В. Р.

розглянула в судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014220380002071 за обвинуваченням:

ОСОБА _3 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Радгоспне Близнюківського району Харківської області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ст. 348 Кримінального кодексу України (далі — КК України),

за касаційними скаргами прокурора, потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 7 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 року у справі № 629/847/15-к і

В С Т А Н О В И Л А:

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 25 лютого 2016 року ОСОБА_3 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за ч. 1 ст. 115 КК України на строк 15 років, за ст. 348 КК України -10 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_3 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_3 зараховано у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 19 вересня 2014 року по 25 лютого 2016 року.

Заявлені цивільні позови потерпілих задоволено частково, вирішено долю речових доказів, а також питання щодо арешту майна засудженого та стягнення процесуальних витрат.

Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 22 грудня 2016 року частково задовольнив апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого — адвоката Картавих М. І., скасував вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 25 лютого 2016 року щодо ОСОБА_3 та призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 7 липня 2017 року ОСОБА_3 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Цим же вироком ОСОБА_3 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ст. 348 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу цього кримінального правопорушення.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) зараховано у строк відбування покарання ОСОБА_3 строк його попереднього ув`язнення з 19 вересня 2014 року по день набрання вироком законної сили.

Заявлені цивільні позови потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 задоволено частково, цивільний позов ОСОБА_4 залишено без розгляду, вирішено долю речових доказів, а також питання щодо арешту майна засудженого та стягнення процесуальних витрат.

Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 29 березня 2018 року залишив без задоволення апеляційні скарги прокурора, захисника обвинуваченого — Шевченка Д. В. , потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , а також представника потерпілого ОСОБА_4 — Малунова В. Р., а вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 7 липня 2017 року щодо ОСОБА_3 — без змін.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) ОСОБА_3 зараховано у строк відбування покарання у виді позбавлення волі строк його попереднього ув`язнення з 19 вересня 2014 року по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону України № 2046-VІІІ від 18 травня 2017 року) зараховано ОСОБА_3 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 21 червня 2017 року по 29 березня 2018 року включно із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Обставини, встановлені рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій

Згідно з вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 7 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 року, ОСОБА_3 визнано винним у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 року приблизно о 22 годині 00 хвилин, будучи у стані алкогольного сп`яніння, приїхав до будівлі контори СФГ «Кременчуцький М . І .» за адресою: вул. Центральна, 21, с. Радгоспне Близнюківського району Харківської області та, діючи з метою умисного вбивства ОСОБА_9 з мотивів неприязних відносин, здійснив постріл у напрямку останнього з мисливської гладкоствольної рушниці «Fabarm», спорядженої дробовими патронами 12 калібру, спричинивши потерпілому проникаюче вогнепальне поранення, від якого той помер на місці.

За ці дії ОСОБА_3 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України.

Також ОСОБА_3 обвинувачувався в тому, що він у вищевказаний час та в зазначеному місці з метою протиправного заподіяння смерті працівникові правоохоронного органу — дільничому інспектору міліції Лозівського МВ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_4 під час виконання останнім своїх службових обов`язків умисно здійснив постріл у його бік, заподіявши легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я. Після цього міліціонер-водій ОСОБА_10 , намагаючись перешкодити протиправним діям ОСОБА_3 , схопив руками та направив у стелю ствол рушниці, який був спрямований перед цим у напрямку ОСОБА_4 ОСОБА_3 здійснив третій постріл у стелю, після чого був затриманий працівниками міліції, у зв`язку з чим не довів свого злочинного умислу до кінця з причин, що не залежали від його волі.

За вказані дії ОСОБА_3 пред`явлено обвинувачення за ст. 348 КК України, за яким його виправдано судом через відсутність складу цього кримінального правопорушення.

Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог та узагальнені доводи осіб, які їх подали

Потерпілі ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , а також прокурор звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, які були згодом уточнені та доповнені.

Серед підстав для скасування судових рішень та призначення нового апеляційного розгляду цієї справи потерпілі ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 в ідентичних за змістом скаргах зазначили, зокрема, таке:

призначене судом покарання ОСОБА_3 не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, тому що суди не врахували даних про особу винного, а саме характеристику та вирок Лозівського районного суду Харківської області від 17 червня 1996 року;

безпідставним є виправдання ОСОБА_3 за ст. 348 КК України;

така пом`якшуюча обставина, як щире каяття засудженого, була врахована помилково під час призначення йому покарання;

часткове задоволення цивільного позову про стягнення моральної шкоди із засудженого є безпідставним, оскільки винний взагалі не відшкодував потерпілим ані матеріальної, ані моральної шкоди;

засудженому повинна бути призначена максимальна міра покарання за ч. 1 ст. 115 КК України;

ухвала апеляційного суду не містить мотивованого та обґрунтованого спростування доводів апеляційних скарг, а тому підлягає скасуванню у зв`язку з істотним порушенням вимог статей 414, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК України) з призначенням нового розгляду в Апеляційному суді Харківської області.

У касаційній скарзі (з доповненнями) потерпілого ОСОБА_4 висловлено такі аргументи:

апеляційний суд під час перегляду не дотримався вимог статті 404 КПК України та не дослідив повторно обставини, які були предметом розгляду в суді першої інстанції;

апеляційний суд в ухвалі не навів мотивів та підстав відхилення доводів апеляційної скарги потерпілого, а загалом оцінив їх як безпідставні припущення апелянта;

суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок за ст. 348 КК України, дійшов помилкового висновку, пославшись, зокрема, на необізнаність обвинуваченого ОСОБА_3 про те, що працівник правоохоронного органу ОСОБА_4 виконував службові обов`язки за зверненням ОСОБА_9 , тому що це не виключає факту перебування працівника міліції на службі та виконання ним своїх службових обов`язків;

місцевий суд неправильно оцінив відомості, отримані під час проведення слідчого експерименту 28 листопада 2014 року за участі ОСОБА_4 та ОСОБА_10 ;

хибним є висновок суду про те, що винний не міг бачити службовий автомобіль працівників міліції перед вчиненням злочину, це спростовується доказами у справі;

висновки суду про те, що другий та третій постріли були здійснені випадково внаслідок сил інерції після здійсненого першого пострілу, містять протиріччя; постріли ОСОБА_3 здійснювались не випадково і хаотично, а умисно та цілеспрямовано в обох потерпілих;

вирок суду фактично ґрунтується лише на показаннях обвинуваченого, а суд, поклавши в основу засудження особи за ч. 1 ст. 115 КК України певні докази, ті ж самі докази інтерпретує по-іншому в частині обвинувачення за ст. 348 КК України.

Потерпілий ОСОБА_4 , виходячи з вищенаведених ним аргументів, а також із того, що апеляційний суд, на його думку, формально розглянув справу, не дав вичерпної відповіді на доводи апеляції, просить скасувати вирок та ухвалу судів нижчих інстанцій та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суддів.

Прокурор у своїй касаційній скарзі зазначив, що:

єдиною підставою для виправдання ОСОБА_3 за ст. 348 КК України є його показання;

суд безпідставно не взяв до уваги протоколи проведення слідчих експериментів та висновки експертних досліджень, які спростовують показання щодо випадковості другого та третього пострілів у частині обвинувачення ОСОБА_3 за ст. 348 КК України;

з тексту вироку не зрозуміло, якими доказами спростовано висновки експертиз та підтверджено відсутність у діях обвинуваченого складу злочину, передбаченого ст. 348 КК України, оскільки під час судового розгляду суд дослідив лише ті докази, які сторона обвинувачення надала на підтвердження вини ОСОБА_3 ;

суд під час призначення покарання не врахував відсутності пом`якшуючих обставин та наявності обтяжуючої обставини — вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, що дає підстави призначити покарання більш суворе серед можливих.

Наведені порушення, на думку прокурора, є підставою для скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового апеляційного розгляду цієї справи.

Засуджений ОСОБА_3 подав заперечення на касаційні скарги і вказав, що касаційні скарги є необґрунтованими, тому що він щиро покаявся і визнав свою вину в убивстві ОСОБА_9 . Захисник засудженого у своїх запереченнях зазначив, що ОСОБА_3 вибачився і висловив жаль перед потерпілими — членами сім`ї ОСОБА_9 , протиріч у його показаннях немає, аргументи потерпілого ОСОБА_4 ґрунтуються на його суб`єктивному сприйнятті певних обставин та припущеннях, а доводи прокурора — на незгоді з оцінкою судом доказів. Захисник також звертає увагу на те, що під час виконання вироку у цій справі ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 31 жовтня 2018 року, залишеною без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19 березня 2019 року, ОСОБА_3 згідно зі ст. 81 КК України звільнено умовно-достроково від відбування невідбутої частини покарання.

Тому, на думку захисника, оскаржуваний вирок виконано, а за одне і те ж правопорушення ніхто не може бути двічі притягнений до кримінальної відповідальності. Загалом ОСОБА_3 та його захисник просять судові рішення залишити без змін.

Рух справи за касаційною скаргою та підстави для її розгляду Великою Палатою Верховного Суду

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ухвалою від 3 жовтня 2019 року передала зазначене кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 434-1 КПК України.

Таке рішення колегія суддів мотивувала тим, що під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_3 у судах першої та апеляційної інстанцій брали участь прокурори Колодій М. М., Дьолог В. М. та Бондарчук Я. В. Однак зі скаргою до суду касаційної інстанції звернувся прокурор відділу прокуратури Харківської області Мозговий М. Л., який є старшим групи прокурорів у зазначеному провадженні.

8 листопада 2018 року зазначена колегія суддів відкрила касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора Мозгового М. Л. На обґрунтування такого рішення колегія суддів в ухвалі про передачу справи зазначила, що фактично відступила від правового висновку, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 303/3779/16-к (провадження № 51-674кмо17). Однак вирішити це питання інакше вона не могла з огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду в ухвалі від 17 квітня 2018 року (провадження № 13-22зк18), згідно з яким питання про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як це передбачено правилами статей 434-1, 434-2 КПК України, вирішується лише після відкриття касаційного провадження.

На думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, у цьому кримінальному провадженні є два питання, які становлять виключну правову проблему і мають бути вирішені Великою Палатою Верховного Суду: по-перше, як має діяти колегія суддів, палата в разі, якщо вона вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні об`єднаної палати Касаційного кримінального суду; по-друге, як визначається обсяг повноважень прокурорів під час оскарження судових рішень у касаційному та в апеляційному порядку.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року кримінальне провадження прийнято до касаційного розгляду.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор та потерпілі підтримали подані ними касаційні скарги і відтворили наведені в них аргументи. Також потерпілі та прокурор наголосили на необхідності скасування рішення суду апеляційної інстанції у зв`язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Захисник ОСОБА_3. адвокат Шевченко Д. В. підтримав доводи, викладені в його запереченнях на касаційні скарги та запереченнях засудженого, вказавши, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій щодо його підзахисного є законними, справедливими і просив залишити їх без змін.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

(1) Щодо порядку відступу від висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні об`єднаної палати

Механізм передачі кримінального провадження на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного раніше, передбачений нормами статей 434-1, 434-2 КПК України.

Відповідно до частини другої статті 434-1 КПК України передбачено умови, за яких суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд об`єднаної палати. Така передача може мати місце, коли ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи іншої об`єднаної палати.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що механізм відступів від попередніх висновків, викладених у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів, палати або ж об`єднаної палати має бути однаковим незалежно від того, в якій юрисдикції ухвалено те чи інше рішення. Такий підхід базується на необхідності побудови однакової системи передачі справ колегіями, палатами тощо з метою формування єдиного і зрозумілого цілісного механізму відступу від попередньо зроблених висновків.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що необхідність існування єдиного сталого механізму для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного раніше, безпосередньо випливає із тих завдань, реалізацію яких повинен здійснювати Верховний Суд. Адже, статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на Верховний Суд покладено обов`язок забезпечувати сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Саме з метою реалізації цих завдань Верховного Суду у процесуальних кодексах, в тому числі й у КПК України, повинен бути визначений однаковий механізм передачі провадження на розгляд палати, об`єднаної палати чи Великої Палати Верховного Суду.

Проте з порівняльно-правового аналізу всіх процесуальних кодексів, норми яких є правовою підставою для передачі проваджень з метою відступу від попередніх висновків про застосування норм права у подібних відносинах, вбачається, що існують певні розбіжності у формулюванні цих норм.

Так, на відміну від наведених вище положень частини другої статті 434-1 КПК України, частинами другими статей 302 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України), 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України), 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України) передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. У цих процесуальних кодексах законодавець не вжив словосполучення «інша об`єднана палата», як це зроблено в частині другій статті 434-1 КПК України.

Відповідно у ГПК України, ЦПК України та КАС України чітко та недвозначно прописано, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі об`єднаної палати.

Велика Палата Верховного Суду бере до уваги ще й той факт, що зміни до КПК України в частині правового регулювання процедури відступу від висновку про застосування норми права (статті 434-1 та 434-2 КПК України) були внесені тим же законом, яким ГПК України, ЦПК України та КАС України були викладені у нових редакціях, — Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Таким чином у зв`язку із використанням у частині другій статті 434-1 КПК України словосполучення «іншої об`єднаної палати», замість «об`єднаної палати» як це має місце у ГПК України, ЦПК України та КАС України, виникнула прогалина щодо вирішення питання про передачу справи колегією суддів або палатою на повторний розгляд об`єднаної палати з метою відступу від її попереднього висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, якщо його раніше ухвалено тією ж об`єднаною палатою.

Відповідно до частини шостої статті 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу, тобто можливим є застосування аналогії у кримінальному провадженні.

Відсутність у статті 434-1 КПК України механізму для відступу від правового висновку, викладеного в рішенні об`єднаної палати, є правовою прогалиною, вирішення якої має істотне значення для формування практики суду касаційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду вважає, що усунення цієї прогалини можливе шляхом застосування аналогії норм кримінального процесуального закону, які регламентують порядок передачі кримінального провадження у разі необхідності відступу від висновку палати (тієї ж самої, яка раніше сформулювала правовий висновок), а також Великої Палати Верховного Суду, тобто за аналогією до частин першої та четвертої статті 434-1 КПК України.

Такий підхід забезпечить єдність механізмів для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного раніше Верховним Судом у складі об`єднаної палати, для касаційних судів всіх юрисдикцій у складі Верховного Суду.

Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо колегія суддів, палата вважають за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні об`єднаної палати відповідного касаційного суду, то справа може бути передана на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, яка за наявності для цього відповідних правових підстав може відступити від висновків, прийнятих цією ж об`єднаною палатою раніше.

(2) Щодо обсягу повноважень прокурорів під час оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 303/3779/16-к (провадження № 51-674кмо17) об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що за змістом статті 393, частини четвертої статті 36 КПК України правом на подання апеляційної скарги зі сторони обвинувачення наділений прокурор, який брав участь у судовому провадженні, а також незалежно від їх участі в судовому провадженні прокурори вищого рівня: Генеральний прокурор, його перший заступник та заступники, керівник регіональної прокуратури, його перший заступник та заступники. При цьому згідно з приписами статей 399, 403, частини четвертої статті 36 КПК України правом на усунення недоліків апеляційної скарги прокурора наділена лише особа, яка подала апеляційну скаргу, а також службові особи органів прокуратури вищого рівня — Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники щодо апеляційних скарг, внесених ними, керівниками, першими заступниками чи заступниками керівників або прокурорами прокуратур нижчого рівня.

Оскільки рішення об`єднаної палати визначає право прокурора на подання апеляційної скарги, то, на думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, з якою погоджується Велика Палата Верховного Суду, воно фактично стосується і визначення обсягу повноважень прокурора під час вирішення питання щодо подання касаційної скарги.

Насамперед Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно з параграфом 2 глави 3 розділу 1 та пунктом 19 частини першої статті 3 КПК України прокурор є суб`єктом кримінального процесу зі сторони обвинувачення.

Відповідно до частин першої та другої статті 37 КПК України прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.

Прокурор здійснює свої повноваження у кримінальному провадженні з початку до його завершення. Те саме стосується й прокурорів, які включені до складу групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні. Тобто в конкретному кримінальному провадженні, за загальним правилом, характер діяльності прокурорів, які входять до складу групи, містить ознаку постійності.

Прокурори, які включені до складу групи прокурорів, і в такий спосіб знаходяться в єдиному організаційно-процесуальному утворенні, спрямовані на досягнення єдиної мети, виконують загальні завдання. Крім того, всі прокурори, які входять до складу групи прокурорів, мають однакові процесуальні права і обов`язки, а отже, однаковий процесуальний статус.

Ще однією ознакою групи прокурорів виступає єдність процесуального статусу. Група прокурорів у кримінальному провадженні діє як єдиний процесуальний суб`єкт — прокурор. Процесуальні дії, що вчиняють прокурори, які входять до групи, мають характер взаємодоповнюваності та взаємозамінності й спрямовані на реалізацію прав та обов`язків прокурора відповідно до норм КПК України. Скарга, подана на судові рішення в установленому законом порядку одним з прокурорів, які входять до групи, може бути доповнена чи змінена іншим прокурором із числа зазначених і вважається єдиним процесуальним документом.

На підставі викладеного розуміння сутності групи прокурорів можна зробити висновок, що прокурор — член групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні володіє всім обсягом прав прокурора (оскільки він визначений керівником органу прокуратури для здійснення таких повноважень у цьому провадженні) незалежно від того, чи брав він участь у ньому на попередніх етапах.

Велика Палата Верховного Суду констатує, що всі прокурори, визначені у групі прокурорів для здійснення процесуального керівництва (за винятком старшого прокурора, на якого, крім іншого, покладається додаткове повноваження з керівництва діями інших прокурорів групи), є взаємозамінні та рівнозначні між собою в межах визначеного кримінального провадження. Протилежне розуміння нівелювало б саму мету створення такої групи прокурорів у кримінальному провадженні.

Повноваження прокурора (в т.ч. того, який входить у групу прокурорів) в межах конкретного кримінального провадження не припиняються і жодною нормою кримінального процесуального закону України не звужуються. Це випливає з самого визначення державного обвинувачення, яке міститься у пункті 3 частини першої статті 3 КПК України і полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Це право також підтверджується частиною шостою статті 393 та частиною шостою статті 425 КПК України, за якою апеляційну та касаційну скарги має право подати прокурор без конкретизації того, що це має бути саме той прокурор, який брав участь у судових засіданнях на попередніх інстанціях.

Частиною четвертою статті 36 КПК України врегульовано повноваження прокурорів вищого рівня. Ця норма не свідчить про те, що іншими прокурорами, які можуть подавати такі скарги, є прокурори, які брали участь у судовому провадженні. Основний акцент в тлумаченні аналізованої норми стосується можливості подачі скарг визначеними прокурорами вищого рівня незалежно від того, чи брали саме вони участь в судовому провадженні.

На підставі викладеного вище Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що право, передбачене частиною шостою статті 393, частиною шостою статті 425, пунктами 15, 20 частини другої статті 36 КПК України, на подання апеляційної та касаційної скарг прокурором, який входить до складу групи прокурорів, визначеної в порядку статті 37 цього Кодексу, не обмежується його участю в судових засіданнях з розгляду конкретного кримінального провадження в судах попередніх інстанцій. Група прокурорів, визначена у конкретному кримінальному провадженні відповідно до статті 37 КПК України, діє як єдиний суб`єкт зі сторони обвинувачення — прокурор. Процесуальні дії, що вчиняють прокурори, які входять до групи, мають характер взаємодоповнюваності та взаємозамінності й спрямовані на реалізацію прав і обов`язків прокурора відповідно до норм КПК України.

Щодо законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень

Потерпілі ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , а також прокурор у касаційних скаргах оспорюють рішення судів попередніх інстанцій про виправдання ОСОБА_3 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ст. 348 КК України.

Велика Палата Верховного Суду враховує, що під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_3 у судах першої та апеляційної інстанцій брали участь прокурори Колодій М. М., Дьолог В. М. та Бондарчук Я. В., а прокурор Мозговий М. Л. — лише у суді апеляційної інстанції (т. 7, а.с. 4-9, 95). З урахуванням висновків Великої Палати щодо подання апеляційних та касаційних скарг прокурором, який входить до складу групи прокурорів, Мозговий М. Л. у цьому провадженні мав повноваження подати касаційну скаргу.

Прокурор та потерпілий — працівник правоохоронного органу ОСОБА_4 у своїх касаційних (так само, як і в апеляційних) скаргах вказують на те, що в основі виправдання ОСОБА_3 за цим обвинуваченням лежать лише його показання про те, що другий та третій постріли були здійснені в напрямку дільничного працівника міліції випадково, а також про те, що йому не було відомо про перебування співробітників міліції в приміщенні контори, де знаходився ОСОБА_9 .

У вироку Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 7 липня 2017 року місцевий суд обґрунтував свої висновки про відсутність у діях ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ст. 348 КК України, тим, що:

у судовому засіданні ОСОБА_3 вказав на те, що йому не було відомо про перебування співробітників міліції ОСОБА_4 та ОСОБА_10 в приміщенні контори в с. Радгоспному Близнюківського району Харківської області; постріли у бік ОСОБА_4 та у стелю були здійснені випадково; службового автомобіля співробітників міліції біля будівлі контори він не бачив; суд дійшов висновку про те, що ці показання не були спростовані у судовому засіданні доказами та були перевірені під час слідчого експерименту за його участю;

потерпілий ОСОБА_4 повідомив, що при виконанні службових обов`язків за зверненням ОСОБА_9 чи за іншими зверненнями він з ОСОБА_3 не зустрічався, що вказує на необізнаність обвинуваченого про те, що ОСОБА_4 виконуються певні службові обов`язки за зверненням ОСОБА_9 ;

ОСОБА_3 не був обізнаний про звернення ОСОБА_9 до правоохоронних органів з приводу погроз останньому вбивством, а також про виконання ОСОБА_4 своїх службових обов`язків з розгляду цього звернення, у зв`язку з чим умисел ОСОБА_3 на протиправне заподіяння смерті працівнику міліції під час виконання ним своїх службових обов`язків є недоведеним;

при здійсненні першого пострілу у бік ОСОБА_9 та другого пострілу у бік ОСОБА_4 ОСОБА_3 знаходився в приміщенні коридору контори, не увійшовши до приміщення кабінету. При цьому ОСОБА_4 та ОСОБА_10 знаходилися праворуч від місця розташування ОСОБА_3 та були за межами огляду останнього, що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_10 , результатами даних додаткового слідчого експерименту від 28 листопада 2014 року, схемою до протоколу огляду місця події від 23 жовтня 2014 року;

на підставі статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, про те, що ОСОБА_3 бачив службовий автомобіль працівників міліції, що стояв біля будівлі контори, а також на припущенні про те, що другий та третій постріли були здійснені невипадково з урахуванням показань ОСОБА_3

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відповідно до частини другої статті 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути вказані підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Дослідивши оскаржувану ухвалу апеляційного суду на предмет відповідності вимогам цієї норми, Велика Палата Верховного Суду вважає, що в частині виправдання ОСОБА_3 за ст. 348 КК України апеляційний суд не проаналізував доводів апеляційної скарги прокурора та не навів мотивів щодо їх безпідставності.

Так, апеляційний суд в частині виправдання не дав обґрунтованої відповіді на доводи апеляційної скарги прокурора про таке:

чому не були враховані нічим не спростовані показання безпосередніх учасників події — ОСОБА_4 та ОСОБА_10 про те, що після здійснення пострілу у ОСОБА_9 обвинувачений направив ствол рушниці в бік ОСОБА_4 , який виконував свої службові обов`язки та перебував у форменому одязі працівника міліції, і здійснив у нього постріл;

чому не взяті до уваги результати проведених експертиз та інші докази, окрім самих тільки показань ОСОБА_3 ;

з тексту вироку не зрозуміло, якими саме наданими суду доказами спростовано висновки проведених експертних досліджень та підтверджена відсутність у діях ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ст. 348 КК України, оскільки в судовому засіданні досліджувались лише ті докази, які надала сторона обвинувачення на підтвердження вини ОСОБА_3 в інкримінованих йому обох злочинах.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що умисел ОСОБА_3 на вчинення злочину, передбаченого ст. 348 КК України, не встановлено, і вказав, що апелянти та їх представники не подавали до початку та під час апеляційного розгляду клопотань щодо повторного дослідження доказів.

Однак такий висновок не узгоджується з матеріалами справи, оскільки в апеляційній скарзі прокурор, керуючись частиною третьою статті 404 КПК України, просив суд дослідити обставини та докази, які вже були досліджені судом першої інстанції, проте поверхнево та однобічно та з порушеннями вимог КПК України (т.7, а.с.7). Тому вказівка в ухвалі апеляційного суду на відсутність такого клопотання за умови, що таке прохання наявне в одній з апеляційних скарг, не відповідає дійсності та спростовується матеріалами кримінального провадження.

Апеляційний суд не надав мотивованої відповіді також на аргументи апеляційних скарг потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 щодо неврахування показань ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , наданих ними в судовому засіданні 7 квітня 2017 року, про мотив пострілу у бік ОСОБА_4 . Адже останні стверджували, що після скоєння злочину ОСОБА_3 на питання працівника міліції про те, чому він стріляв у нього, відповів: «Для того, щоб не залишати свідків» (т. 7, а.с. 26, 34, 44, 52).

Потерпілий ОСОБА_4 у касаційній (аналогічно, як і в апеляційній) скарзі вказує, що у висновку суду першої інстанції містяться протиріччя в тому, що наданими суду доказами спростовано висновок додаткової судово-балістичної експертизи № 13186 від 15 грудня 2014 року (т. 3, а.с.44-47) щодо спроможності показань ОСОБА_3 про випадковість здійснення першого пострілу.

ОСОБА_4 вказує на те, що у судовому засіданні встановлено наявність прямого умислу ОСОБА_3 на спричинення смерті ОСОБА_12 , але не спростовано доказами випадковості двох інших пострілів. У зв`язку з цим суд першої інстанції взяв до уваги показання обвинуваченого та констатував, що другий та третій постріли ОСОБА_3 здійснив випадково внаслідок сил інерції після першого пострілу та при подальшому стисканні рушниці в області спускового гачка правою рукою. Суди попередніх інстанцій вказали, що показання ОСОБА_3 щодо випадковості пострілів не спростовані також і висновком комплексної судово-медичної та судово-балістичної експертизи № 34-КЕ/52К/2015 від 4 березня 2015 року (т. 3, а.с. 63-81). Цим висновком визначено, що хоча й встановлена малоймовірність можливості здійснення пострілів за обставин, на які посилається ОСОБА_3 , але повністю не можна виключити таку можливість.

Колегія суддів Великої Палати Верховного Суду вважає, що висновки, зроблені у вироку суду першої інстанції і залишені без змін апеляційним судом, є передчасними, містять у собі суттєві протиріччя, які не були усунуті під час апеляційного перегляду.

Суб`єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 348 КК України, характеризується умисною формою вини. Обвинувачений повинен усвідомлювати, що посягає на життя працівника правоохоронного органу саме у зв`язку з виконанням ним своїх службових обов`язків. Однак суб`єктивна сторона цього складу злочину не пов`язана з точною обізнаністю винного зі змістом тих службових обов`язків, які в даний момент виконує потерпілий. Достатньо, щоб винний усвідомлював сам факт того, що працівник правоохоронного органу здійснює свої службові повноваження.

Тому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що факт необізнаності особи про виконання працівником міліції конкретних службових обов`язків не виключає можливої наявності в діях обвинуваченого складу злочину, передбаченого ст. 348 КК України.

При кваліфікації за ст. 348 КК України кримінальна відповідальність настає, якщо злочин вчинено з метою не допустити чи припинити правомірну діяльність потерпілого у зв`язку з виконанням ним зазначеного обов`язку, змінити характер останньої, а так само з мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов`язків до моменту вбивства.

Факт попереднього знайомства з працівником правоохоронного органу, так само, як і поінформованість про те, що померлий ОСОБА_9 звернувся до міліції з відповідною заявою, не свідчить про наявність або відсутність умислу на посягання на життя працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків.

Окрім цього судам необхідно враховувати, що склад злочину, передбачений ст. 348 КК України, є спеціальною нормою до загальної норми, яка міститься у ст. 115 цього Кодексу. Така спеціальна норма виділена за ознакою спеціального потерпілого та тим, що посягання на життя працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів здійснюється у зв`язку з виконанням цим працівником своїх службових обов`язків. У випадку відсутності у вчиненому спеціальних ознак, за якими виділена відповідна норма (в даному випадку ст. 348 КК України), застосуванню може підлягати загальна норма. Суд звертає увагу, що у випадку наявності кваліфікуючих ознак, визначених ч. 2 ст. 115 КК України, як-от вбивство двох або більше осіб, вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення тощо, застосуванню може підлягати ч. 2 ст. 115 КК України.

У всіх касаційних (так само, як і в апеляційних) скаргах потерпілі, а також прокурор зазначають, що призначене ОСОБА_3 покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Зокрема, потерпілі ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 вказали, що суди не врахували даних про особу винного, а саме характеристику та вирок Лозівського районного суду Харківської області від 17 червня 1996 року.

У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно відхилив зазначені доводи представника потерпілих, оскільки ОСОБА_3 17 червня 1996 року був засуджений вироком Лозівського районного суду Харківської області до трьох років позбавлення волі з відстрочкою його виконання на два роки на підставі ст. 46-1 КК України 1960 року. Так, у п. 3-2 ч. 1 ст. 55 КК України 1960 року передбачено, що особи, засуджені до позбавлення волі з застосуванням статті 46-1 цього Кодексу, якщо вони протягом строку відстрочки виконання вироку не вчинять нового злочину і відносно них у встановленому порядку вирок не буде виконано, є такими, що не мають судимості. Суду не надано доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 протягом строку відстрочки виконання вироку вчинив новий злочин і щодо нього у встановленому порядку вирок виконано. За таких обставин, а також з урахуванням відсутності відомостей про судимості у відповідній довідці, суд констатував, що ОСОБА_3 не вважається таким, що має судимість. Велика Палата Верховного Суду не вбачає порушень у цій частині.

Щодо відсутності в поведінці ОСОБА_3 такої обставини, що пом`якшує покарання, як щире каяття, проти наявності якої заперечили всі заявники у своїх касаційних (як і в апеляційних) скаргах, слід зазначити таке.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, щире каяття — це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Суд першої інстанції у вироку, залишеному без змін апеляційним судом, не обґрунтував, у чому проявилось щире каяття ОСОБА_3 , які дії вчиняв останній задля відшкодування завданих злочином збитків та виправлення наслідків вчиненого. В запереченнях на касаційні скарги ані ОСОБА_3 , ані його захисник, не спростували доводи потерпілих про невжиття винним заходів, спрямованих на відшкодування їм шкоди, протягом кількох років з часу вчинення убивства. Таких підтверджень не містять також інші матеріали кримінального провадження.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно повторно дослідити наявність у діях ОСОБА_3 щирого каяття і з врахуванням такого дослідження зробити висновок про наявність або відсутність відповідної пом`якшуючої обставини.

Отже, Велика Палата Верховного Суду констатує, що у цій справі має місце невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого згідно з частиною першою статті 414, пунктом 3 частини першої статті 438 КПК України, оскільки покарання не відповідає особі обвинуваченого та є явно несправедливим через м`якість, що повинен врахувати під час нового розгляду суд апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за викладених обставин ухвала Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 року у справі № 629/847/15-к щодо ОСОБА_3 підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (частина перша статті 438 КПК України).

Виходячи з того, що ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, аргументи, наведені в касаційних скаргах потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , щодо цивільного позову будуть досліджені під час нового апеляційного розгляду.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що за викладених вище обставин касаційні скарги потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , а також прокурора підлягають частковому задоволенню, а ухвала Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 року у справі № 629/847/15-к щодо ОСОБА_3 підлягає скасуванню на підставі пунктів 1-3 частини першої статті 438 КПК України з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового апеляційного розгляду кримінального провадження суду необхідно врахувати наведені в цій постанові висновки та ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, яке буде відповідати вимогам чинного законодавства України.

Висновок про застосування норми права

Якщо колегія суддів, палата, яка розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку, вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, то вона передає таке кримінальне провадження на розгляд цієї ж об`єднаної палати.

Об`єднана палата касаційного суду може відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі цієї ж об`єднаної палати.

Передбачене частиною шостою статті 393, частиною шостою статті 425, пунктами 15, 20 частини другої статті 36 КПК України право на подання апеляційної та касаційної скарг прокурором, який входить до складу групи прокурорів, визначеної в порядку статті 37 цього Кодексу, не обмежується його участю в судових засіданнях з розгляду конкретного кримінального провадження у судах попередніх інстанцій.

Якщо прокурор був включений до групи прокурорів, однак не брав участі у судових засіданнях, він має право на подання апеляційної чи касаційної скарг.

Група прокурорів, визначена у конкретному кримінальному провадженні відповідно до статті 37 КПК України, діє як єдиний суб`єкт на стороні обвинувачення — прокурор.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 433 — 434-2, 436 — 438, 441, 442 КПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційні скарги прокурора, потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2018 року у справі № 629/847/15-к щодо ОСОБА_3 скасувати, призначити новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

В. С. Князєв

Суддя-доповідач

Н. О. Антонюк

Судді: Т. О. Анцупова

Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна

Н. П. Лященко

В. В. Британчук

О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов

В. В. Пророк

М. І. Гриців

Л. І. Рогач

В. І. Данішевська

О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна

О. С. Ткачук

О. С. Золотніков

В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко

О. Г. Яновська

Share
Добавить комментарий

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

НЕ ВИТРАЧАЙТЕ ЧАСУ ДАРЕМНО!

ПОБУДУЙТЕ НАДІЙНИЙ ЗАХИСТ ШВИДШЕ ВАШИХ СУПРОТИВНИКІВ!

БУДЬТЕ НА ДВА КРОКИ ПОПЕРЕДУ!

ДЗВОНІТЬ, ЩОБ ДОМОВИТИСЯ ПРО ЗУСТРІЧ І ВИРІШИТИ ВАШЕ ПИТАННЯ

АДВОКАТ ШПІТЬ
АНАТОЛІЙ ВІКТОРОВИЧ

м. Харків, метро «Студентська»
вул. Валентинівська (Блюхера), б. 12, 2-й поверх

mesto-parkovki-16x16БЕЗКОШТОВНЕ ПАРКУВАННЯ АВТОМОБІЛЯ

e-mail: mail@advokat-buro.com

Київстар — (067) 917-52-75
Vodafone — (095) 904-35-71

ПРИЙОМ:
Понеділок - п'ятниця 09:00 — 18:00
Субота 09:00 — 14:00

Архів повідомлень