на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку — неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Постанова

Іменем  України

26 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 310/343/16-ц

провадження № 61-28821св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю.,                 Курило В. П.,

учасники справи:

позивач — ОСОБА_1 ,

відповідач — ОСОБА_2 ,

треті особи: Бердянська державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Градова Вероніка Григорівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до           ОСОБА_2 , треті особи: Бердянська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Градова В. Г., про визнання договору дарування недійсним.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 24 листопада 2011 року між нею  та її онуком — ОСОБА_2 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 .

Вважає, що договір дарування є недійсним, оскільки під час його укладання та підписання позивач рахувала, що укладає договір довічного утримання. Очікувала, що після укладення вказаного договору її будуть доглядати, надавати їй необхідну матеріальну допомогу, сплачувати комунальні послуги, купувати ліки, а також те, що  користуватися та розпоряджатися квартирою відповідач зможе тільки після її смерті.

З урахуванням викладених обставин просила суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 24 листопада 2011 року між позивачем та ОСОБА_2 , повернувши сторони в попередній стан.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 26 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Бердянська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області                Градова В. Г. про визнання договору дарування недійсним задоволено.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 24 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Бердянської державної нотаріальної контори Градовою В. Г. в реєстрі за № 1-1662, повернувши сторони в попередній стан.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач помилялася відносно фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, вона дійсно вважала, що укладає договір довічного утримання.

Не погодившись з цим рішенням, ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 26 грудня 2016 у цій справі скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Бердянська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Градова В. Г., про визнання договору дарування недійсним залишено без задоволення.

Рішеннясуду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач знала про відмінність договору дарування від договору довічного утримання.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У вересні 2017 року на адресу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від  ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2017 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалене рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

21 листопада 2017 року на адресу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від ОСОБА_2 надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому відповідач просив суд касаційну скаргу  ОСОБА_1 відхилити, оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після  набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

10 червня 2019 року вказана справа передана судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 16 січня 1997 року квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Згідно договору дарування від 24 листопада 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого державним нотаріусом Бердянської державної нотаріальної контори Запорізької області          Градовою В. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 1-1662, ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв в дар трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 з позовом до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку — неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що вона була введена в оману або помилялась щодо обставин, які мають істотне значення для укладення договору дарування, тому дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що при укладенні договору дарування позивач помилилася щодо змісту правочину внаслідок недостатньої компетентності, колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.

Апеляційним судом встановлено, що позивач знала про відмінність договору дарування від договору довічного утримання (догляду), оскільки нотаріус, до якого позивач звернулася для укладення оспорюваного договору, пояснила позивачу цю відмінність. Отже, позивач розуміла зміст оспорюваного договору, обговорювала та узгоджувала його зміст заздалегідь. Факт усвідомлення позивачем сенсу й змісту оспорюваного нею договору прямо й конкретно підтверджується текстом цього договору.

Крім того, про намір укладання саме договору дарування також свідчить зміст особистої заяви позивачки у вересні 2011 року до Комунального підприємства з технічної інвентаризації «БМР» про надання витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно для подальшого оформлення договору дарування.

Отже, помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Крім того, як зазначає сама позивач, у неї не було ніяких домовленостей з безпосередньо онуком — відповідачем у справі щодо подальшого її догляду, надання  матеріальної допомоги, сплати комунальних послуг, купівлі ліків. Тобто оспорюваний договір жодним чином не встановлював обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій — без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                                 Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило