Не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов’язків по утриманню дітей факт стягнення з ОСОБА на користь позивача аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання

Постанова

Іменем України

28 березня 2019 року

м. Київ

справа № 559/1553/16-ц

провадження № 61-2322св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач  —  ОСОБА_4,

представник позивача — ОСОБА_5,

відповідач — ОСОБА_6,

представник відповідача- ОСОБА_7,

третя особа без самостійних вимог — орган опіки та піклування Дубенської міської ради

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на постанову Рівненського апеляційного суду від 26 грудня                 2018 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В, Бондаренко Н. В.,                            Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому просила позбавити ОСОБА_6 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 12 вересня 2007 року до 18 грудня                      2013 року вона перебувала з ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі, в якому                    ІНФОРМАЦІЯ_1 року народився син ОСОБА_3

Оскільки відповідач стосунків із сином не підтримує, ухиляється від виконання своїх обов’язків з його виховання, матеріально його не забезпечує, не сплачує аліменти на підставі судового рішення, не цікавиться фізичним та духовним розвитком дитини, не забезпечує харчуванням, внаслідок чого син позбавлений батьківського піклування, просила позбавити його батьківських прав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області                       від 13 грудня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_6 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 08 листопада 2017 року за заявою ОСОБА_6 заочне рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13 грудня 2016 року скасовано.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 20 вересня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_6 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_6 ухиляється від виконання своїх батьківських обов’язків по вихованню та утриманню малолітнього сина, не приймає участі у навчально-виховному процесі, не цікавився станом його здоров’я. Суд погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 26 грудня рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 20 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постанова апеляційного суду аргументована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов’язків без поважних причин, а судом не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування ним своїми обов’язками, тому відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, для позбавлення його батьківських прав.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст та узагальнюючі доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_12 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

Зокрема, суд не зазначив, які норми матеріального права неправильно застосовані місцевим судом, безпідставно не прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування, не врахував показів свідків, не звернув увагу на наявність заборгованості у відповідача зі сплати аліментів на користь сина.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу на надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд установив, що з 12 вересня 2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний на підставі Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 18 грудня                      2013 року.

У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 року народився син ОСОБА_3

Після припинення стосунків та сумісного проживання сторін, їх малолітня дитина залишилася проживати разом із матір’ю ОСОБА_4

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 02 грудня 2013 року ОСОБА_6 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_4 на сина ОСОБА_3 у розмірі 500,00 грн щомісячно, починаючи з 16 жовтня 2013 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Дубенської міської ради від 05 жовтня 2016 року, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_6

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв’язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам’ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Принцип «найкращих інтересів дитини» є пріоритетним при вирішенні справ цієї категорії.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов’язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_4 вказувала на необхідність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки останній не виконує своїх обов’язків щодо виховання дитини, після народження дитини відповідач самоусунувся від її утримання, залишив сім’ю і виїхав у невідомому напрямку.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_6 посилався на те, що окреме проживання і певні перешкоди з боку позивачки щодо спілкування з дитиною позбавляє його можливості у повній мірі виконувати свої батьківські обов’язки, проте він любить свого сина, цікавиться його проблемами, матеріально утримує.

Встановивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов’язків без поважних причин, не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання сина  і свідомого нехтування ним своїми обов’язками, а також те, що батько дитини виявляє намір спілкуватись з сином, проти позбавлення батьківських прав заперечує, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для позбавлення його батьківських прав.

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, стосуються оцінки та переоцінки доказів, зокрема, показань свідків, висновку органу опіки та піклування, заборгованості з аліментів, та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК Українине належить до повноважень суду касаційної інстанції. Крім того, вказаним доводам і відповідним доказам була надана апеляційним судом відповідна правова оцінка.

Не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських               обов’язків по утриманню дітей факт стягнення з ОСОБА_6 на користь позивача аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є тією виключною обставиною, яка може бути підставою для позбавлення батьківських прав відповідача.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00,                § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін постанови Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року , оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді                                                                                                            В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

                                                                                                                      В.І. Крат