X
Menu

(067) 917-52-75

(095) 904-35-71

X

Першим передбачено визначення електронного документа — це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, а також те, що електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора. Другий безпосередньо, визначає правовий статус електронного цифрового підпису (ЕЦП) та регулює відносини, що виникають при використанні ЕЦП. Наданий лист — це роздруківка з сайту відповідача, яка не містить вказаних реквізитів. При цьому умовами договору №15 від 28.05.2013 не визначено можливість використання електронного листування нарівні з паперовими носіями, а в реквізитах сторін договору не вказані електронні адреси, які для цього використовуються.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2019 року

м. Київ

Справа №  922/1151/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. — головуючий, Вронська Г.О., Кондратова І.Д.  

розглянувши касаційну скаргу в порядку письмового провадження Фізичної особи-підприємця Зьорнишкіна Сергія Леонідовича

на рішення Господарського суду Харківської області

у складі судді Бринцева О.В.

від 19.03.2019

та постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Гребенюк Н.В.,Медуниця О.Є.,Попков Д.О.,

від 21.05.2019

за позовом Фізичної особи-підприємця Легенчука Олександра Миколайовича

до Фізичної особи-підприємця Зьорнишкіна Сергія Леонідовича

про стягнення 390 887,72 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

02.05.2018 Фізична особа-підприємець Легенчук О.М. звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Зьорнишкіна С.Л. про стягнення з відповідача на користь позивача 390887,72 грн, в тому числі: 123000,00 грн основного боргу, 124039,22 грн процентів за користування коштами; 22447,50 грн пені, 110331 грн втрат від інфляції та 11070 грн процентів річних.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки від 28.05.2013 №15 в частині поставки обумовленого товару та повернення попередньої оплати.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.05.2013 між Фізичною особою-підприємцем Зьорнишкіним С.Л. (продавець) та Легенчуком О.М. (покупець) було укладено договір поставки №15 (надалі — Договір), у відповідності до предмету якого продавець зобов`язався продати, а покупець придбати на умовах часткової передплати обладнання — «трикамерну сортувальну установку для переробки пухопір`яної суміші в кількості 1 од. з комплектуючими та витратними матеріалами — три шафи вивантаження та вихлопний фільтр з фільтрувальними елементами».

У відповідності до вимог пункту 2.1 договору, загальна вартість обладнання становить 123000,00 грн, що еквівалентно 15000,00 дол. США.

Відповідно до пункту 3.1. вказаного договору, обладнання повинно бути надано Покупцю для попереднього приймання та підписання акту на виробничій площі Продавця протягом 90 днів після попередньої оплати.

Датою поставки вважається дата відвантаження обладнання на склад або уповноваженому представнику вантажоперевізнику (пункт 3.3. Договору).

Пунктом 6.1 договору сторонами узгоджено, що всі спори, протиріччя та розбіжності, які можуть виникнути між сторонами і/чи у зв`язку зі вказаним договором, підлягають остаточному врегулюванню господарським судом.

У пункті 9.5. договору сторони передбачили, що строк дії договору становить 4 місяці з моменту його підписання сторонами. Строк дії договору автоматично продовжується до тих пір, доки сторони (або одна із сторін) у повному обсязі не виконає свої зобов`язання по даному договору.

Матеріали справи встановлено, що оплата вартості обладнання за Договором була здійснена наступним чином:

— 23.03.2013 позивачем сплачено відповідачеві грошові кошти в розмірі                17000,00 грн через систему «ПриватБанк», що підтверджується розпискою відповідача.

— 28.05.2013 позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 106000,00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 28.05.2013 №10. Дана обставина не заперечується учасниками справи.

Проте, як стверджував позивач, відповідач не виконав своїх зобов`язань — обумовлене в договорі обладнання у встановлений сторонами строк не поставив. Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Справа розглядалася неодноразово.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.08.2018 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 123000,00 грн основного боргу, 11377,50 грн пені, витрати зі сплати судового збору 2015,66 грн, в іншій частині позову відмовлено. Рішення мотивовано обґрунтованістю позовних вимог у задоволеній їх частині та невідповідністю закону цих вимог в іншій їх частині.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2018 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення; рішення Господарського суду Харківської області від 22.08.2018 скасовано в частині відмови в позові про стягнення 124039,22 грн процентів за користування грошовими коштами і судового збору, прийнято в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволено; стягнуто з відповідача стягнуто на користь позивача 124039 грн процентів за користування коштами і 3876,23 грн судового збору за подання позовної заяви; в решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Постанову мотивовано, зокрема, тим, що покупець має право вимагати від продавця проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), а якщо договором не встановлено розмір відповідних процентів, то останній визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.01.2019 касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Зьорнишкіна Сергія Леонідовича задоволено частково. Рішення Господарського суду Харківської області від 22.08.2018 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2018 у справі № 922/1151/18 скасовано. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області. Постанову мотивовано, зокрема, тим, що припустившись неправильного застосування (тлумачення) частин другої і третьої статті 264 ЦК України, попередні судові інстанції не оцінили доказів та не з`ясували обставин, пов`язаних з початком перебігу позовної давності з вимогами, що заявлені в даній справі, та закінченням такого перебігу.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.03.2019 у справі №922/1151/18, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Зьорнишкіна Сергія Леонідовича  на користь Фізичної особи-підприємця Легенчука Олександра Миколайовича  суму основного боргу в розмірі 123000,00 грн, витрати зі сплати судового збору 1845,00 грн. В решті позову відмовлено.

Приймаючи оскаржувані рішення та постанову суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необхідність поновлення строку позовної давності та про задоволення позовних вимог у частині стягнення 123000,00 грн основного боргу, як таких що є законними і обґрунтованими.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 22447,50 грн за непоставлений товар, інфляційні втрати у розмірі 110331,00 грн та 3% річних у розмірі 11070,00 грн, суди відмовили у задоволенні останніх та зазначили наступне.

Статтею 625 ЦК України передбачено можливість стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов`язання.

За своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав — повернення сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар. Тому на суму попередньої оплати не нараховуються 3% річних та інфляційні втрати у зв`язку з чим суди відмовили в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК, на суму попередньої оплати обладнання.

Так само пеня у відповідності до ст. 549 ЦК України є видом відповідальності, котрий застосовується виключно по відношенню до грошового зобов`язання (пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання).

Зобов`язання постачальника щодо поставки товару, а також зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку товару, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України.

Таким чином, пеня в даному разі також нарахована безпідставно, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами суди зазначили що сторонами в Договорі поставки від 28.05.2013 №15 розмір таких процентів встановлено не було як і не передбачено обов`язку продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення таких позовних вимог відсутні.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

Фізична особа-підприємець Зьорнишкін Сергій Леонідович 10.06.2019 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 19.03.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 у справі № 922/1151/18, в якій просить скасувати судові рішення повністю і ухвалити нове рішення у відповідній частині, не передаючи справи на новий розгляд.

Скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 19 березня 2019 по справі №922/1151/18 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21 травня 2019 — повністю.

Ухвалити нове рішення, яким застосувати наслідки спливу позовної давності до заявлених ФОП Легенчуком Олександром Миколайовичем позовних вимог до ФОП Зьорнишкіна Сергія Леонідовича та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Зупинити виконання рішення Господарського суду Харківської області                          від 22.08.2018 та постанови Східного апеляційного господарського суду                             від 05.11.2018 по справі №922/1151/18 до розгляду справи касаційною інстанцією по суті про що постановити ухвалу. Стягнути з ФОП Легенчука Олександра Миколайовича на користь ФОП Зьорнишкіна Сергія Леонідовича суму понесених судових витрат.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних рішення та постанови.

Судом першої інстанції не взято до уваги пояснення відповідача, підтверджені електронним листом, що надсилався Легенчуку О.М. (який не заперечував про зміну технічних умов завдання на виготовлення обладнання з його боку) щодо обставин, які унеможливили своєчасне постачання замовленого обладнання;

— причиною того, що обладнання не було поставлене ФОП Зьорнишкіним С .Л. є те, що замовник ФОП Легенчук О.М. в односторонньому порядку змінив умови договору про конкретне місце встановлення обладнання, а саме — на момент 90% готовності обладнання до встановлення покупець змінив місце — вказавши на інше промислове приміщення, з іншими параметрами висоти, що безумовно тягне необхідність повного перероблення першої машини (необхідність встановлення вологостійкого захищеного електрообладнання, зміна параметрів потужності двигунів, балансування та налаштування нової машини з новими параметрами).        причиною порушення умов Договору стало не порушення зобов`язання з боку ФОП Зьорнишкіна С.Л., а зміна в односторонньому порядку умов Договору з боку ФОП Легенчука О.М. , який по суті самостійно знайшов причину для вимоги повернення грошей — зміна параметрів установки, відмова від вивозу обладнання;

— судом першої інстанції неправильно застосовано норму ст. 264 ЦК України, оскільки факт звернення фізичної особи Легенчука О.М. до Чугуївського міськрайонного суду Харківської області у 2014 році (справа №636/2246/14-ц) та до Господарського суду Харківської області (справа №922/1824/14) не може бути визнано належним зверненням, оскільки Легенчуку О.М. було відмовлено у прийнятті позовної заяви на підставі ст. 62 ГПК України (в редакції на момент прийняття ухвали про відмову у прийнятті позову, Легенчук О.М. вказану ухвалу від 13 травня 2014 року по справі №922/1824/14 в апеляційному порядку оскаржено не було).

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги повністю, залишити в силі рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог. Скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами та пені з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення даних позовних вимог.

Позивач в обґрунтування своєї позиції посилається на висновки викладені в постанові Верховного Суду від 05.07.2018 у справі №914/120/17.

Колегія не бере до уваги висновки на які посилається позивач у відзиві на касаційну скаргу, оскільки висновки у справі №914/120/17 були зроблені з урахуванням правової позиції викладеній у постанові Верховного суду України від 07.09.2016 у справі №6-1412цс16, проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (зареєстровано в ЄДРСР 15.07.2018, оприлюднено 16.07.2018) відступила від висновків викладених у постанові Верховного суду України від 07.09.2019 у справі №6-1412цс16.  

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Касаційний господарський суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Фізичної особи-підприємця Легенчука О.М до Фізичної особи-підприємця Зьорнишкіна С.Л. про стягнення 123000,00 грн основного боргу, 124039,22 грн процентів за користування коштами, 22447,50 грн пені, 110331 грн втрат від інфляції та 11070,00 грн процентів річних.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана        сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За своєю правовою природою, договір по даній справі є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором — у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611612 Цивільного кодексу України).

Оплата вартості обладнання за договором поставки №15, укладеного між сторонами була здійснена наступним чином: 23.03.2013 року позивачем сплачено ФОП Зьорнишкіну С.Л. грошові кошти в розмірі 17000,00 грн. (сімнадцять тисяч гривень) через систему «Приват Банк», про що свідчить відповідна розписка; 28.05.2013 позивачем було перераховано на рахунок ФОП Зьорнишкіна С.Л. грошові кошти у розмірі 106000,00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №10 від 28.05.2013.

Тобто, позивач сплатив відповідачу попередню оплату за договором поставки №15 від 28.05.2013 в загальному розмірі 123000,00 грн, що підтверджується розпискою Зьорнишкіна С.Л. від 23.03.2013 та квитанцією до прибуткового касового ордеру №10 від 28.05.2013.

Враховуючи наведені норми та як встановлено судами попередніх інстанцій, у відповідача виник обов`язок поставити обладнання передбачене Договором. Факт одержання коштів в загальній сумі 123000,00 грн підтверджується є доведеним, а також не заперечується самим відповідачем. В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач підтвердив, що отримав від позивача кошти у розмірі 123000,00 грн.

Господарськими судами встановлено, що договір поставки №15 від 28.05.2013 підписано сторонами та з боку продавця скріплено печаткою, відомості про його неправомірність в силу приписів ст. 203 Цивільного кодексу України відсутні.

Судами встановлено, що інших договорів між сторонами не укладено, а ці кошти, отримані до дати підписання договору, відповідачем позивачеві як безпідставно отримані не були повернуті. Відповідач не виконав своїх зобов`язань, а саме не поставив обладнання в обумовлений сторонами строк, що передбачений договором поставки №15 від 28.05.2013, а саме до 25.08.2013 та не передав його за актом приймання-передачі.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено про те, що твердження апелянта про відсутність його вини у невиконанні умов договору поставки №15 від 28.05.2013 не підтверджене жодним належним доказом, а його посилання на односторонню зміну позивачем умов вказаного договору щодо місця встановлення обладнання також не знаходить свого документального підтвердження.

У договорі поставки №15 від 28.05.2013 року відсутні відомості про місце встановлення обладнання, посилань на залежність між місцем експлуатації (встановлення) обладнання та обов`язками постачальника по договору не вбачається. З аналізу п. 3.3 договору можна зробити висновок, що відповідач повинен був поставити обладнання покупцю шляхом його відвантаження на склад або уповноваженому представнику вантажоперевізника. Пункт 3.4 договору передбачає обов`язок позивача оплатити за власний рахунок транспортування обладнання, а не обов`язок покупця самостійно транспортувати обладнання.

Відповідно до ст. 638 Цивільного Кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 654 Цивільного кодексу України визначає, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

У пункті 9.1 договору поставки №15 сторони погодили, що всі доповнення та додатки до договору мають силу, якщо вони вчинені в письмовому вигляді та підписані обома сторонами.

Предметом договору №15 є продаж (постачання) готового обладнання. Відомості, що позивач надавав будь-які індивідуальні замовлення — відсутні, як і відсутні обставини вважати, що позивач самостійно змінив умови договору (зміни та доповнення до договору №15 від 28.08.2013 у належній формі не укладались).

В матеріалах справи відсутні докази, а відповідачем не доведено того факту, що ним вчинялись будь-які дії направлені на передання обладнання, наприклад, чи направлялись акти приймання-передачі та повідомлення.

В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач зазначав, що обладнання було виготовлено ним, однак позивач відмовився його забирати. Проте, доказів на підтвердження вказаного під час слухання справи як в першій інстанції, так і в апеляційній інстанції відповідач не надав та кошти у розмірі 123000,00 грн (протягом 6 років) позивачу не повернув.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу від 23.10.2013 про поставку обладнання або повернення попередньої оплати. В даній вимозі позивач попередив відповідача про те, що покупець буде змушений звернутись до Господарського суду Полтавської області за захистом своїх прав та інтересів. Однак, відповідач відповіді на зазначену вимогу не надав позивачу та обладнання не поставив, суму попередньої оплати не повернув. В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач підтвердив, що відповіді на вказану вимогу позивача ним не здійснено, товар не поставлено та гроші не повернуто.

Отже, позивач вживав заходи щодо повернення грошових коштів ще в 2014 році, шляхом звернення з позовом до судів. Копії позовних заяв направлялися на адресу відповідача, з їх змістом він був ознайомлений, оскільки приймав участь у розгляді справи зазначеними судами.

Щодо належності і допустимості такого доказу як скрин-шот електронного листа від Зьорнишкіна С.Л. до Легенчука О.М. від 26.08.2013 суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що законодавством України передбачені спеціальні нормативно-правові акти, які регулюють листування електронною поштою, а саме Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закон України «Про електронний цифровий підпис» (в редакції на момент спірних правовідносин). Першим передбачено визначення електронного документа — це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, а також те, що електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора. Другий безпосередньо, визначає правовий статус електронного цифрового підпису (ЕЦП) та регулює відносини, що виникають при використанні ЕЦП. Наданий лист — це роздруківка з сайту відповідача, яка не містить вказаних реквізитів. При цьому умовами договору №15 від 28.05.2013 не визначено можливість використання електронного листування нарівні з паперовими носіями, а в реквізитах сторін договору не вказані електронні адреси, які для цього використовуються.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 123.000,00 грн. основного боргу є законними і обґрунтованими.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, — відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з пунктом 8.1 договору у випадку невиконання або неналежного виконання продавцем своїх договірних обов`язків по передачі товару він зобов`язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,05 % вартості товару за кожен день прострочення.

Частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку товару, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

За такі дії постачальник несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлено обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

З встановлених судом обставин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини з поставки, в межах яких відповідач повинен був поставити товар.

Зобов`язання поставити товар за своєю природою не є грошовим зобов`язанням.

Та обставина, що умовами договору за порушення постачальником строку поставки, покупець має право нарахувати та стягнути з постачальника пеню в розмірі 0,05 % вартості несвоєчасно поставленого (не поставленого) товару за кожен випадок такого прострочення, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов`язання, так само, як і обов`язок постачальника поставити товар не стає грошовим зобов`язанням.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у позові в частині стягнення пені.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та втрат від інфляції колегія суддів зазначає таке.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, то застосування позивачем частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох процентів річних є помилковим.

Як зазначалось вище частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За приписами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, договором розмір таких процентів встановлено не було.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та втрат від інфляції.

Щодо доводів апелянта про сплив строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено господарськими судами, що 18.02.2019 відповідач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням, в якому просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до заявлених позовних вимог, оскільки позивач звернувся до суду з даним позовом лише в 2018 році.

В свою чергу, 26.02.2019 позивачем до Господарського суду Харківської області було подано заяву про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом та поновлення цього строку з метою захисту порушених прав.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України закріплено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно приписів ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову до суду — це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

За змістом викладеного перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Як свідчать матеріали справи, для захисту своїх інтересів позивач Легенчук О.М. ще в травні 2014 року звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ФОП Зьорнишкіна С.Д. про стягнення 140947,90 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.05.2014 у справі №922/1824/14 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України (в редакції, яка діяла на момент винесення ухвали) відмовлено у прийнятті позовної заяви та роз`яснено позивачу його право на звернення з даним позовом до місцевого загального суду.

Після чого, 16.06.2014 позивач звернувся з позовом до Чугуївського міського суду Харківської області про стягнення грошових коштів за договором поставки № 15 від 28.05.2013 у зв`язку з його невиконанням.

Заочним рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 16.07.2014 у справі №636/2246/14-ц стягнуто з ФОП Зьорнишкіна С.Д. на користь                Легенчука О.М. основний борг у розмірі 123000,00 грн, 3% річних у розмірі 2820,57 грн та судовий збір у сумі 1481,46 грн.

Рішення суду мотивовано порушенням ФОП Зьорнишкіним С.Д. свого обов`язку за Договором поставки від 28.05.2013 №15 у частині поставки обладнання.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11.09.2014 у справі №636/2246/14-ц апеляційну скаргу Зьорнишкіна С.Л. відхилено, рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 16.07.2014 залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.02.2015 у справі №636/2246/14-ц, заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 16.07.2014 та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 11.09.2014 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 10.04.2017 у справі №636/2246/14-ц, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19.06.2017, провадження по цивільній справі закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною п`ятої статті 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд першої інстанції правомірно та з дотриманням принципу справедливості задовольнив клопотання позивача та визнав вищевказані обставини поважною причиною пропуску позивачем строків позовної давності на звернення до Господарського суду Харківської області з позовом.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що причини пропуску строку позовної давності пов`язані з обставинами, що залежать не тільки і не стільки від позивача, а й з обставинами, які знаходяться поза межами його контролю. А саме з фактом прийняття Чугуївським міським судом Харківської області відповідної позовної заяви позивача до відповідача у справі №636/2246/14-ц, фактом розгляду цієї заяви у встановленому законом порядку, фактом ухвалення судового рішення іменем України та фактом залишення цього рішення без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області. Очевидно, що перебування цієї справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме — обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі — Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) є джерелом права.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції») від 16.12.1992 року).

З метою недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, визначених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 129 Конституції України, для захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, судами попередніх інстанції вірно становлено, що строк позивачем пропущено з поважних причин, у зв`язку з чим такий строк підлягає поновленню.

Застосовуючи наведені вище положення ЦК УкраїниКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, враховуючи характер спірних правовідносин, керуючись засадами здійснення господарського судочинства, з огляду на дійсне порушення прав та законних інтересів прав позивача, приймаючи до уваги вчинення ФОП Легенчуком О.М. більш як протягом тривалого часу реальних дій, направлених на захист своїх інтересів, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для визнання причин пропуску позивачем строків позовної давності поважними.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Частинами четвертою та п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України                 передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відтак, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.                        

З огляду на викладене, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також, принцип справедливості, добросовісності і розумності, виходячи з фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про поважність причин пропуску позивачем строків позовної давності, необхідність захисту порушеного права позивача.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки останні є такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації»), у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації», повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що суд першої та апеляційний інстанції правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішили спір у справі.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законної та обґрунтованої постанови апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції Касаційний господарський суд не вбачає.

З огляду на зазначене Касаційний господарський суд дійшов висновку про залишення рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін, а касаційної скарги — без задоволення.

9. Судові витрати

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300301308309314315317 Господарського процесуального кодексу України, Суд — ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Зьорнишкіна Сергія Леонідовича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 19.03.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 у справі №922/1151/18 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                          О. Баранець

Судді                                                                                                    Г. Вронська

                                                                                                     І. Кондратова

Share
Добавить комментарий

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

НЕ ВИТРАЧАЙТЕ ЧАСУ ДАРЕМНО!

ПОБУДУЙТЕ НАДІЙНИЙ ЗАХИСТ ШВИДШЕ ВАШИХ СУПРОТИВНИКІВ!

БУДЬТЕ НА ДВА КРОКИ ПОПЕРЕДУ!

ДЗВОНІТЬ, ЩОБ ДОМОВИТИСЯ ПРО ЗУСТРІЧ І ВИРІШИТИ ВАШЕ ПИТАННЯ

АДВОКАТ ШПІТЬ
АНАТОЛІЙ ВІКТОРОВИЧ

м. Харків, метро «Студентська»
вул. Валентинівська (Блюхера), б. 12, 2-й поверх

mesto-parkovki-16x16БЕЗКОШТОВНЕ ПАРКУВАННЯ АВТОМОБІЛЯ

e-mail: mail@advokat-buro.com

Київстар — (067) 917-52-75
Vodafone — (095) 904-35-71

ПРИЙОМ:
Понеділок - п'ятниця 09:00 — 18:00
Субота 09:00 — 14:00

Архів повідомлень