упущеною вигодою є будь-яка різниця між вартістю об’єкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано ТОВ «Порше Лізинг Україна» в результаті продажу об’єкту лізингу або, якщо об’єкт лізингу залишився у власності ТОВ «Порше Лізинг Україна», ринковою вартістю об’єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у стягнені упущеної вигоди, обґрунтовано виходили із того, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження продажу об’єкту лізингу, професійної оцінки майна, а також отримання суми коштів за транспортний засіб. При цьому, самі лише неправомірні дії відповідача щодо неповернення об’єкту лізингу не можуть вважатися єдиною та достатньою підставою, яка позбавила позивача отримати прибуток.

Постанова

Іменем України                                                          

22 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 357/15432/15-ц

провадження № 61-15876св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,  

учасники справи:

позивач — Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»,

відповідач — ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 жовтня 2017 року у складі судді Кошуль Л. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2018 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Приходька К. П., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі — ТОВ «Порше Лізинг Україна») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4, Приватного підприємства «Білмед» (далі — ПП «Білмед») про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу.

Позов мотивований тим, що 08 серпня 2013 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та товариством з обмеженою відповідальністю «Автосоюз» (далі — ТОВ «Автосоюз») укладений договір про фінансовий лізинг № 00008114, що разом з додатком до договору — Загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу (далі — Загальні умови), становить контракт, відповідно до умов якого об’єктом лізингу є транспортний засіб «Volkswagen Tiguan» FL 2,0 I TDI, 2013 року виробництва, шасі № НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_1. На виконання пункту 3.2 Загальних умов ТОВ «Порше Лізинг Україна» уклав договір купівлі-продажу автомобіля від 12 серпня 2013 року, відповідно до якого ТОВ «Порше Лізинг Україна» придбало об’єкт лізингу та передало його у користування під виплату лізингових платежів лізингоодержувачу. 02 грудня 2013 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна», ТОВ «Автосоюз» та ОСОБА_4 укладена угода про заміну лізингоодержувача у договорі про фінансовий лізинг, за умовами якої замінено лізингоодержувача ТОВ «Автосоюз» на нового лізингоодержувача ОСОБА_4 із передачею їй всіх прав та обов’язків ТОВ «Автосоюз», визначених у договорі про фінансовий лізинг. Згідно з розділом 6 угоди про заміну лізингоодержувача у договорі про фінансовий лізинг поручитель ПП «Білмед» поручилося перед позивачем у повному обсязі за виконання       ОСОБА_4 своїх зобов’язань за договором про фінансовий лізинг.

Позивач зазначав, що відповідно до умов договору про фінансовий лізинг                   від 08 серпня 2013 року № 00008114  ним направлялися ОСОБА_4 рахунки- фактури про сплату чергових щомісячних лізингових платежів, починаючи із 02 липня 2014 року по 06 березня 2015 року. Проте ОСОБА_4 вказані рахунки-фактури не оплатила, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 122 608,75 грн.                Із метою належного виконання зобов’язань за договором про фінансовий лізинг та запобіганню збільшення простроченої заборгованості позивачем відповідно до умов договору направлено ОСОБА_4 перше, друге та третє нагадування про несплату, після чого 05 червня 2014 року направлено їй вимогу про несплату заборгованості за договором, повернення об’єкту лізингу та повідомлення про відмову ТОВ «Порше Лізинг Україна» від договору, однак ця вимога ОСОБА_4 проігнорована.

18 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А. М. вчинено виконавчий напис про повернення об’єкта фінансового лізингу. На підставі виконавчого напису 03 березня 2015 року відкрито виконавче провадження. 24 березня 2015 року ТОВ «Порше Лізинг України» повернуто об`єкт фінансового лізингу. За вчинення виконавчого напису нотаріуса та залучення третіх осіб із надання послуг з вилучення об’єкта лізингу позивачем сплачено 89 079,90 грн.

Також позивач зазначав, що у зв’язку із порушенням умов договору про фінансовий лізинг від 08 серпня 2013 року № 00008114 відповідачі повинні сплатити три проценти річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання та інфляційні витрати відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), пеню та штрафні санкції відповідно до пунктів 8.2.1 та 8.3.1 Загальних умов, проценти за користування чужими коштами, збитки відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України.

Із урахуванням наведеного, позивач просив стягнути солідарно із ОСОБА_4 та ПП «Білмед» заборгованість за договором про фінансовий лізинг від 08 серпня       2013 року № 00008114 у розмірі 495 276,13 грн, з яких: заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 122 608,75 грн, сума витрат згідно з абзацом 2 пункту 6.1 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у розмірі 33 576,50 грн, три проценти річних за час прострочення у розмірі 2 483,74 грн, інфляційні витрати у розмірі 48 026,49 грн, штрафні санкції за надіслані вимоги (нагадування про несплату) у розмірі 963,86 грн, пеня за прострочення виконання зобов’язань у розмірі 8 279,13 грн, витрати із вилучення об’єкта лізингу у розмірі        89 079,90 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 20 000,82 грн, збитки у розмірі 164 256,94 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 червня 2017 року провадження у справі у частині позовних вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ПП «Білмед» закрито.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 жовтня 2017 року у задоволенні позову ТОВ «Порше Лізинг Україна» відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг України» відхилено. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 жовтня 2017 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що відсутні правові підстави для стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати лізингових платежів, а також трьох процентів річних, процентів за користування чужими грошовими коштами, пені та інфляційних втрат, які є похідними від основного зобов’язання, оскільки такі у порушення вимог статті 653 ЦК України нараховані після розірвання договору фінансового лізингу. Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення збитків, суди виходили із того, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат на оплату консультативних та юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов’язкового характеру та необхідних ознак збитків, а їх наявність не знаходиться у безпосередньому причинному зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором про фінансовий лізинг, укладеного між сторонами у справі. Упущене вигода не підлягає стягненню, оскільки позивачем не доведено, що внаслідок неправомірних дій відповідача щодо неповернення об’єкту лізингу, він був позбавлений можливості отримати прибуток.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи

У березні 2018 року ТОВ «Порше Лізинг України» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 жовтня 2017 рокута постанову Апеляційного суду Київської області від 23 жовтня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило суд скасувати рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили всі обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не звернули увагу на те, що у матеріалах справи містяться докази передачі відповідачу об’єкта лізингу, відповідач не заперечує того, що ним не сплаченні лізингові платежі.

У липні 2018 року від ОСОБА_4 надійшли заперечення на касаційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна», уяких заявник просить відхилити касаційну скаргу, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.  

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувана цивільна справа та надано строк на подання заперечення на касаційну скаргу.

У червні 2018 року матеріали вказаної справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ «Порше Лізинг Україна» не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судом встановлено, що 08 серпня 2013 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» (лізингодавець) та ТОВ «Автосоюз» (лізингоодержувач) укладений договір про фінансовий лізинг № 00008114 із додатками до нього: Загальні умови, графік покриття витрат та виплати лізингових платежів, які є невід’ємними частинами цього договору.

Згідно з пунктом 3.1 Загальних умов об’єктом лізингу є транспортний засіб «Volkswagen Tiguan» FL 2,0 I TDI, 2013 року виробництва, шасі № НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_1.

Відповідно до умов договору фінансового лізингу від 08 серпня 2013 року № 00008114 вартість об’єкта лізингу становить 40 200,00 дол. США, авансовий платіж — 6 030,00 дол. США, обсяг фінансування — 34 170,00 дол. США, залишкова вартість — 6 030,00 дол. США, строк лізингу — 60 місяців, лізинговий платіж — 802,53 дол. США.    

Згідно з пунктом 3.2 Загальних умов ТОВ «Порше Лізинг Україна» придбаває об’єкт лізингу (отримує право власності на об’єкт лізингу) та передає його лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями заставного українського законодавства та цього контракту.

На виконання умов договору про фінансовий лізинг від 08 серпня 2013 року № 00008114 та пункту 3.2 Загальних умов, ТОВ «Порше Лізинг Україна» уклало договір купівлі-продажу автомобіля від 12 серпня 2013 року, за умовами якого ТОВ «Порше Лізинг Україна» придбало (отримало право власності) об’єкт лізингу та передало його у користування під виплату лізингових платежів лізингоодержувачу ТОВ «Автосоюз».

02 грудня 2013 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна», ТОВ «Автосоюз» та       ОСОБА_6 укладена угода про заміну лізингоодержувача у договорі про фінансовий лізинг від 08 серпня 2013 року № 00008114 (далі — угода від 02 грудня 2013 року), відповідно до умов якої сторони домовилися замінити лізингоодержувача ТОВ «Автосоюз» на нового лізингоодержувача ОСОБА_6 із передачею новому лізингоодержувачу всіх прав та обов’язків відповідної сторони, визначених договором про фінансовий лізинг. До нового лізингоодержувача переходять у повному обсязі права і обов’язки, які належали попередньому лізингоодержувачу ТОВ «Автосоюз», лізингові та інші платежі, які підлягають сплаті новим лізингоодержувачем на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» та визначаються відповідно до нового плану відшкодування, який додається до цієї угоди.

Відповідно до розділу 4 угоди від 02 грудня 2013 року, підписанням цієї угоди новий лізингоодержувач підтверджує, що він ознайомився із договором про фінансовий лізинг (в тому числі з усіма документами, які складають цей договір або мають відношення до нього) і з’ясував усі питання, інформація щодо яких є необхідною для нього з метою прийняття рішення про укладення цієї угоди. Новий лізингоодержувач оглянув об’єкт лізингу, перевірив його роботу і підтверджує, що технічні характеристики та стан об’єкта лізингу повністю відповідають вимогам нового лізингоодержувача.

Порядок передачі об’єкта лізингу врегульований розділом 2 угоди від 02 грудня 2013 року, за умовами якого у день укладення цієї угоди лізингоодержувач зобов’язаний передати об’єкт лізингу новому лізингоодержувачу. Сторони оформлюють передачу об’єкта лізингу шляхом підписання відповідного акту прийому-передачі.

02 грудня 2013 року за актом прийому-передачі об’єкта лізингу лізингоодержувач ТОВ «Автосоюз» передав, а новий лізингоодержувач ОСОБА_4 прийняла об’єкт лізингу: «Volkswagen Tiguan» FL 2,0 I TDI, 2013 року виробництва, шасі № НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Відповідно до пункту 6.1 Загальних умов ОСОБА_4 зобов’язалася щомісячно сплачувати на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів, що є невід’ємною частиною контракту.

Новий лізингоодержувач здійснює лізингові платежі відповідно до термінів, визначених у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (пункт 6.10 Загальних умов).

Сторонами підписано новий графік покриття витрат та виплати лізингових платежів, згідно з яким строк лізингу становить 60 місяців, перший лізинговий платіж підлягав сплаті 15 грудня 2013 року, а останній — 15 серпня 2018 року. Чергові лізингові платежі сплачуються щомісячно на відповідну дату поточного місяця, що погоджена сторонами у новому графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Пунктом 6.3 Загальних умов встановлено, що лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов’язання, передбачені цим контрактом, розраховуються в євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом за безготівковими операціями банку, чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунку.

Підпунктом 12.6.1 пунктом 12.6 Загальних умов передбачено, що ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право у односторонньому порядку розірвати контракт/відмовитися від контракту та, також серед іншого, право на повернення об’єкту лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив один наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов’язання зі сплати перевищує 30 календарних днів. При цьому, договір вважається розірваним на 10 (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (пункт 12.13 Загальних умов).  

Із березня 2014 року ОСОБА_4 належним чином не виконувала зобов’язання за договором фінансового лізингу від 08 серпня 2013 року № 00008114, у зв’язку з чим 05 червня 2014 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулося до ОСОБА_4 з вимогою про сплату заборгованості у розмірі 43 456,60 грн, яка складалася із: несплачених лізингових платежів у розмірі 40 212,38 грн, штрафних санкцій у розмірі 2 284,22 грн та витрат, понесених позивачем із метою повернення простроченої заборгованості лізингоодержувача, у розмірі 960,00 грн. Цим же листом позивач повідомив, що відмовляється від договору про фінансовий лізинг від 08 серпня 2013 року № 00008114 та вимагає повернути об’єкт лізингу протягом 10 робочих днів з дня доставки цього повідомлення.

ТОВ «Порше Лізинг Україна» виставляло ОСОБА_4 рахунки-фактури на оплату чергових (щомісячних) лізингових платежів від 02 липня, 04 вересня, 01 жовтня, 03 листопада, 03 грудня 2014 року, 12 січня, 02 лютого та 06 березня 2015 року.

18 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А. М. вчинено виконавчий напис, яким зобов’язано ОСОБА_4 повернути ТОВ «Порше Лізинг Україна» об’єкт фінансового лізингу — автомобіль «Volkswagen Tiguan», державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

На підставі виконавчого напису нотаріуса державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову від 03 березня 2015 року про відкриття виконавчого провадження № 46730507 та постанову про розшук майна боржника від 13 березня 2015 року.

Згідно з актом опису й арешту майна від 24 березня 2015 року описано, накладено арешт та повернуто позивачу об’єкт лізингу — автомобіль «Volkswagen Tiguan», державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні положення містяться у статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з частинами першою, другою статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» плата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно достатті 692 ЦК України покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зістаттею 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обов’язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. Тобто, у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об’єкту лізингу не підлягає стягненню з лізингоодержувача, у зв’язку з припиненням зустрічного зобов’язання лізингодавця по переданню у майбутньому об’єкта лізингу у власність.  

Встановивши, що договір фінансового лізингу від 08 серпня 2013 року № 00008114 розірваний сторонами 19 червня 2014 року, суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати лізингових платежів, а також трьох процентів річних, процентів за користування чужими грошовими коштами, пені та інфляційних втрат, які є похідними від основного зобов’язання, оскільки така заборгованість нарахована після розірвання договору.

Крім того, самостійною підставою для відмови у стягненні із відповідача на користь позивача інфляційних втрат є те, що сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, визначеного у гривнях, тоді як умовами договору фінансового лізингу передбачено, що лізингові платежі розраховуються в євро/доларах США та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом.

Верховний Суд також погоджується із висновками судів попередніх інстанції про відмову у задоволенні вимог про стягнення витрат щодо вилучення об’єкту лізингу у розмірі 89 079,90 грн та упущеної вигоди у розмірі 164 256,94 грн.

Відповідно до частини 2 статті 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки — збитків; 3) причинного зв’язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Судами встановлено та із матеріалів справи вбачається, що у зв’язку з невиконанням відповідачем умов договору про фінансовий лізинг, позивач поніс витрати за договором доручення від 12 червня 2012 року, укладеного з Tовариством з обмеженою відповідальністю «Кредитекспрес ЮкрейнЕл.Ел.Сі», та за договором про надання юридично-консультаційних послуг від 21 червня 2012 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Тріпл Сі». На підтвердження вказаних витрат позивачем надано акти наданих послуг, рахунки фактури про надання юридичних послуг та платіжні доручення, на підтвердження оплати зазначених рахунків та актів.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що витрати на оплату юридичних та консультативних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов’язкового характеру та необхідних ознак збитків, а їх наявність не знаходиться у безпосередньому причинному зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором про фінансовий лізинг від 22 листопада 2012 року № 00006241, укладеним між сторонами у справі.

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Пред’явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов’язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування збитків, а за частинами першою, другою статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

Враховуючи те, що пунктом 12.9 Загальних умов встановлено, що упущеною вигодою є будь-яка різниця між вартістю об’єкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано ТОВ «Порше Лізинг Україна» в результаті продажу об’єкту лізингу або, якщо об’єкт лізингу залишився у власності ТОВ «Порше Лізинг Україна», ринковою вартістю об’єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у стягнені упущеної вигоди, обґрунтовано виходили із того, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження продажу об’єкту лізингу, професійної оцінки майна, а також отримання суми коштів за транспортний засіб. При цьому, самі лише неправомірні дії відповідача щодо неповернення об’єкту лізингу не можуть вважатися єдиною та достатньою підставою, яка позбавила позивача отримати прибуток.

Відмовляючи у стягненні витрат, передбачених абзацом 2 пункту 6.1 Загальних умов, та штрафних санкцій за складені та надісланні відповідачу вимоги, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із недоведеності позивачем розміру таких витрат, що в силу статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов’язком.

Посилання заявника в касаційній скарзі на неповне з’ясування судами обставин, які мають значення для справи, повністю спростовуються змістом оскаржуваних рішень, які є достатньо повними і обґрунтованими, містять переконливі висновки по суті вирішеного спору, а також встановленими судами і наведеними вище обставинами справи.  

Касаційна скарга не містить доводів на спростування висновків судів попередніх інстанцій, які є обґрунтованими та узгоджуються із матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами не було порушено норм процесуального законодавства та правильно застосовано норми матеріального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак   С. О. Погрібний   Г. І. Усик