Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій та з підстав наведеного зазначає, що, дійсно, державний виконавець має право на безпосередній доступ до баз даних і реєстрів, але таке право не є обов’язком виконавчого органу, а навпаки, вказане право відповідач використовує добровільно, виходячи з власних інтересів.

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 листопада 2018 року

Київ

справа №806/1376/17

адміністративне провадження №К/9901/24384/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) —           Данилевич Н.А.,

суддів:                                                                     Бевзенка В. М.,

                                                                             Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду  від  17 липня 2017 року (головуючий суддя — Шимонович Р.М.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року (головуючий суддя — Шидловський В.Б., судді: Бучик А.Ю., Шевчук С.М.)

у справі № 806/1376/17

за позовом ОСОБА_3      

до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України  

про визнання неправомірною бездіяльність, скасування рішення,-

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_3 (далі — позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі — відповідач), в якому просив:

— визнати неправомірними бездіяльність (дії) Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції

України в частині повернення виконавчого документа за справою № 806/339/17 від 09.03.2017;

— скасувати рішення державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. від 27.04.2017 про повернення виконавчого документа, як неправомірне та безпідставне.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 17 липня 2017 року, яку було залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року позов задоволено частково:

— скасовано повідомлення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. від 27 квітня 2017 року про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання;

— у задоволенні решти позовних вимог — відмовлено.

Вказані рішення мотивовані тим, що у виконавчому листі, який подав позивач до виконання, відповідно  до п.1 ч.1 ст.4 вказаного вище Закону зазначено повне найменування органу, який його видав,  і це — Житомирський окружний адміністративний суд, оскільки виконанню підлягало рішення суду, а не посадової особи. Отже, вимоги про зазначення у вступній частині виконавчого документа ще й прізвища, ім’я та по батькові судді є безпідставними. Також, суди зазначили, що під час виконання рішень державний виконавець має право на безпосередній доступ до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти, а тому відсутність у виконавчому листі коду ЄДРПОУ боржника та індивідуального ідентифікаційного номера стягувача не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає їх незаконними та необґрунтованим, а тому просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження.

Зокрема, скаржник вказує, що у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, ці недоліки можуть бути виправлені стягувачем, який може звернутися до органу, який видав виконавчий документ, щодо приведення виконавчого документа у відповідність із зазначеними вимогами, і це не позбавляє його права пред’явити виконавчий документ на виконання повторно.

Окрім того, скаржник не заперечує, що державний виконавець має право на безпосередній доступ до баз, але це не є його обов’язком.  

Клопотання про розгляд справи за участі скаржника не заявлено.

Позивачем заперечення на касаційну скаргу не надані, що не перешкоджає її розгляду по суті.  

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, на виконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 9 березня 2017 року у справі № 806/339/17, позивачеві був виданий виконавчий лист № 352 від 06.04.2017 року.

27.04.2017 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. прийнято повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Обґрунтовуючи мотивацію відмови, відповідач керувався пунктом 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», з підстав невідповідності виконавчого документу вимогам пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме не зазначено прізвища, ім’я та по батькові особи, яка видала виконавчий лист. Крім цього, зазначено, що у виконавчому документі не зазначено ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стягувача.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

4. Закон України «Про виконавче провадження» (далі — Закон №1404).

Відповідно до ч.1, 3 ст.4 Закону №1404 у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім’я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім’я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника — фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб — за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб — платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред’явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника — фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв’язку та адреси електронної пошти.

Виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою.

Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов’язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов’язаний мати таку печатку.

Частиною четвертою статті 4 Закону №1404 визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред’явлення, якщо:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред’явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом;

4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) юридичну особу — боржника припинено;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до  статті 26  цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов’язковим;

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред’явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права — на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Як вже вище було зазначено, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зокрема, виходили з того, що під час виконання рішень, державний виконавець має право на безпосередній доступ до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти, а тому відсутність у виконавчому листі коду ЄДРПОУ боржника та індивідуального ідентифікаційного номера стягувача не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.

В свою чергу, Законом №1404 визначено вичерпний перелік вимог до виконавчого документа, які є обов’язковими для органу, який його видав, а, також, визначено вичерпний перелік підстав, за яких виконавчий документ повертається.

Відповідно до частини першої статті 259 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим  Законом України «Про виконавче провадження».

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій та з підстав наведеного зазначає, що, дійсно, державний виконавець має право на безпосередній доступ до баз даних і реєстрів, але таке право не є обов’язком виконавчого органу, а навпаки, вказане право відповідач використовує добровільно,  виходячи  з  власних  інтересів.

В даному випадку, дії державного виконавця є правомірними, законними та ґрунтуються виключно на вимогах ЗУ «Про виконавче провадження».

Окремо, Верховний Суд звертає увагу, що у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, ці  недоліки можуть бути виправлені стягувачем, який може звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення виконавчого документа у відповідність із зазначеними вимогами, і це не позбавляє його права пред’явити виконавчий документ на виконання.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень неправильно застосовано норми матеріального права у зв’язку з неправильним тлумаченням наведених приписів  Закону України «Про виконавче провадження», що призвело до ухвалення незаконних рішень.

У відповідності до п.3 ч.1  ст.349 КАС України  встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень неправильно застосували норми матеріального права щодо спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій необхідно скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 351, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, —

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України — задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду  від  17 липня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року — скасувати та прийняти нову.    

В задоволені позову ОСОБА_3        — відмовити.                                                                                            

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді                                                                                                      В.М. Бевзенко

                                                                                                    В.М. Шарапа